Don’t push the horses ( drive version )

[Куплет 1] Твої очі — мов нічне багаття в полі, Я в них згораю, забувши про все на світі. Наш табір спить під зорями, та ми не можем спати, І тягнеться рука до рук, щоб долю поєднати. Ми ще не бачили, як сонце спалить роси, А вже готові кинутись у всі життєві грози. Серце б'ється, як бубен шалений в долонях, Та я тримаю ритм на наших диких конях. [Приспів] Не гони коней — хай пасуться в травах, де тумани, Хай наша доля зріє, гоїть старі рани. Ми ще наслухаємось і грому, і дощу, Та хай ця перша ніч не знає поспіху. Don’t push the horses — від долі не втекти нікому, Якщо судилось, прийдемо до спільного дому. Бо справжнє почуття не любить суєти, Воно іде по світу, де ідем я і ти. [Куплет 2] Ти — мов мелодія, що рветься з-під гітари, Я не буду ставити їй штучні рамки й кари. Навчимося читати по лініях долоні, Де шлях наш перетнувся на життєвім перегоні. Хай вітер нам ворожить в полі на ромашках, Хай час веде свій караван у спогадах і мріях наших. Бо кожен погляд — це вуглинка, що не згасне, І я не хочу, щоб це полум'я згоріло передчасно. [Приспів] Не гони коней — хай пасуться в травах, де тумани, Хай наша доля зріє, гоїть старі рани. Ми ще наслухаємось і грому, і дощу, Та хай ця перша ніч не знає поспіху. Don’t push the horses — від долі не втекти нікому, Якщо судилось, прийдемо до спільного дому. Бо справжнє почуття не любить суєти, Воно іде по світу, де ідем я і ти. [Брідж] Можна змусити скрипку співати завчасно, Але порветься струна, і мелодія згасне. Можна проскакати шлях, не дивлячись на зорі, Та не побачити, як доля пише нам історії. [Фінал / Outro] Не гони коней… Чуєш, як стукають підкови? Це наша пісня... Повільно... І знову.