Jeté des miroirs

Le petit garçon voyageait de planète en planète avec un rat gris dans la poche de son manteau. Le rat s’appelait « Jeté », parce qu’un jour quelqu’un l’avait abandonné près d’une gare sans lumière. Ils traversaient le cosmos dans une barque faite d’anciens miroirs de bal. Chaque miroir gardait un morceau de chanson, des rires, des disputes, et parfois des vérités que personne ne voulait regarder. Une nuit, ils arrivèrent sur une planète minuscule où tournait sans arrêt une immense boule miroir. Dessous, des loups dansaient très lentement sur une musique klezmer venue d’on ne savait où. Les loups portaient des costumes blancs et parlaient d’une voix très douce. — Regarde comme nous sommes polis, disaient-ils. Ici, personne n’est responsable de la neige noire. Le garçon regarda le ciel. Une étoile rouge brûlait au-dessus de la piste, si rouge qu’on aurait dit une blessure suspendue dans le vide. Près du bar transparent, une femme bleue fumait des fleurs de lune. Ses yeux semblaient vieux comme les satellites morts. — Pourquoi les loups ont-ils peur des chansons ? demanda le garçon. La femme bleue sourit tristement. — Parce que les chansons montrent les reflets. Et les reflets ne mentent pas. Alors le rat « Jeté » grimpa sur la table et commença à danser maladroitement au rythme de la clarinette klezmer. Les loups cessèrent de rire. — Tu te moques de nous ? grognèrent-ils. Le garçon répondit doucement : — Non. Mais si une chanson vous blesse, peut-être écoutez-vous votre propre écho. La boule miroir ralentit. Sur chaque fragment de verre, on voyait autre chose : des trains sans fenêtres, des villes silencieuses, des enfants regardant le ciel comme s’il allait tomber. Les loups baissèrent les yeux. — Ce n’est pas à cause de nous, murmura l’un d’eux. Alors la femme bleue leva son verre vers la lune : — Pourtant, même les étoiles mortes continuent longtemps à envoyer leur lumière. Le silence devint immense, comme l’espace entre deux planètes. Puis la musique reprit. Douce. Presque joyeuse. Et le garçon repartit avec son rat gris dans sa barque de miroirs, pendant que derrière eux la petite planète tournait encore sous sa fausse lumière de fête. ------------- Маленький хлопчик мандрував від планети до планети з сірою щуркою в кишені свого пальта. Щура звали «Кинутий», бо одного дня хтось його покинув біля темного вокзалу без світла. Вони перетинали космос у човні, зробленому зі старих дзеркальних куль. Кожне дзеркало зберігало шматок пісні, сміх, сварки і часом правди, на які ніхто не хотів дивитися. Однієї ночі вони прибули на крихітну планету, де безупинно крутилася величезна дзеркальна куля. Під нею вовки танцювали дуже повільно під музику клезмер, що лунала невідомо звідки. Вовки носили білі костюми і говорили дуже м’якими голосами. — Подивись, які ми ввічливі, — казали вони. Тут ніхто не несе відповідальності за чорний сніг. Хлопчик подивився на небо. Червона зірка палала над танцювальним майданчиком, така червона, ніби це була рана, підвішена в порожнечі. Біля прозорого бару синя жінка курила місячні квіти. Її очі здавалися старими, як мертві супутники. — Чому вовки бояться пісень? — запитав хлопчик. Синя жінка сумно усміхнулася. — Бо пісні показують віддзеркалення. А віддзеркалення не брешуть. Тоді щур «Кинутий» видерся на стіл і почав незграбно танцювати в ритмі клезмерської кларнети. Вовки перестали сміятися. — Ти над нами насміхаєшся? — загарчали вони. Хлопчик тихо відповів: — Ні. Але якщо пісня вас ранить, можливо, ви чуєте власне відлуння. Дзеркальна куля сповільнилася. У кожному уламку скла було інше: поїзди без вікон, мовчазні міста, діти, що дивляться в небо так, ніби воно ось-ось впаде. Вовки опустили очі. — Це не через нас, — прошепотів один із них. Тоді синя жінка підняла келих до місяця: — Але навіть мертві зірки ще довго посилають своє світло. Тиша стала безмежною, як простір між двома планетами. Потім музика повернулася. Ніжна. Майже радісна. І хлопчик вирушив далі зі своєю сірою щуркою у своєму дзеркальному човні, поки позаду нього маленька планета ще крутилася під фальшивим світлом свята.