Thé Minuit Tram

Dans une ville qui apprend à dormir habillée, les fenêtres restent éveillées plus longtemps que les hommes. Le tram traverse la pluie comme une mémoire électrique. Et quelque part dans la nuit, quelqu’un prépare encore du thé. Les néons tremblent sur les vitres Le ciel descend jusqu’au périphérique Ton message reste sans réponse Mais ton prénom flotte encore dans la musique Le serveur range les dernières tasses La radio parle trop bas des sirènes Personne ici ne pose de questions Il y a des pays qui voyagent dans les yeux Le métro glisse sous les boulevards Comme un animal qui connaît la peur Paris fait semblant d’aller bien ce soir Kyiv continue de battre dans nos cœurs On danse un peu pour tenir debout On rit doucement pour ne pas casser Et les lumières restées allumées Refusent encore de nous laisser tomber La pluie transforme les taxis en miroirs Le zinc reflète des mains silencieuses Tu regardes la ville sans la voir Comme une photo qu’on n’ose plus toucher Le DJ mélange soul et fréquences froides Un vieux morceau flotte dans le bar Et pendant quelques secondes à peine La guerre semble loin ce soir Mais au fond des yeux rien ne dort Même les chansons surveillent la nuit On apprend à devenir plus fort Sans redevenir ceux qu’on était avant On danse un peu pour tenir debout On rit doucement pour ne pas casser Et les lumières restées allumées Refusent encore de nous laisser tomber Au matin les journaux parleront encore De chiffres, de cartes et de frontières Mais nous… On tiendra jusqu’au premier métro. ------------------ У місті, яке вчиться спати не роздягаючись, вікна не гасять світло довше, ніж самі люди. Трамвай проходить крізь дощ, мов електричний спогад. І десь посеред ночі хтось знову ставить чайник. Неони тремтять у шибках, небо опускається до кільцевої дороги. Твоє повідомлення лишається без відповіді, але твоє ім’я все ще пливе в музиці. Офіціант прибирає останні чашки, радіо надто тихо говорить про сирени. Тут ніхто ні про що не питає, є країни, які живуть у погляді людей. Метро ковзає під бульварами, наче тварина, що знає страх. Париж удає, ніби сьогодні все добре, а Київ усе ще б’ється в наших серцях. Ми трохи танцюємо, щоб втриматися на ногах, тихо сміємося, щоб не розсипатись. І світла, які так і лишилися ввімкненими, досі не дають нам упасти. Дощ перетворює таксі на дзеркала, цинкова стійка відбиває мовчазні руки. Ти дивишся на місто, не бачачи його, наче на фото, до якого більше не наважуєшся доторкнутись. Діджей змішує soul і холодні частоти, старий трек пливе крізь бар. І лише на кілька секунд війна здається далекою сьогодні ввечері. Але в глибині очей ніщо не спить, навіть пісні стежать за ніччю. Ми вчимося ставати сильнішими, не повертаючись до тих, ким були раніше. Ми трохи танцюємо, щоб втриматися на ногах, тихо сміємося, щоб не розсипатись. І світла, які так і лишилися ввімкненими, досі не дають нам упасти. Вранці газети знову говоритимуть про цифри, карти й кордони. А ми… ми протримаємось до першого метро.