О, Психеє, ніжна серед світла, Доню небес і земних таємниць, Твої крила несуть серце крізь віки, Там, де мрія зливається з душею. Колись ти йшла крізь тіні й тривоги, Де кохання сховане від очей людей, І навіть богів дивувала твоєю відвагою, Бо серце твоє — чисте, як джерело. І Ерос, бог стріл і таємних бажань, Побачив тебе і тріпотів від радості. Ти — серед ночі світло, Ти — між смертними і безсмертними щастя. Але доля не завжди м’яка, І випробування йшли до твоїх дверей, Щоб показати, що кохання чисте Завжди проходить крізь темряву і сум. Твої руки доторкнулися до води життя, Твої очі — немов ясні озера. І навіть у найтемніший час Серце твоє не згасало, не падало. Ти вчиш нас, смертних, Що кохання — це не лише насолода, А й шлях через тривоги, через страх, Щоб знайти красу, що не підвладна часу. Тож співаймо, душі, гімн Психеї, Бо вона — вічне світло в серцях людей. В її історії — крила надії, В її ім’ї — гармонія світу. О, Психеє, твій політ — наша доля, Твоя любов — наші вогні. Хай кожна душа, що прагне світла, Знайде у тобі своє безсмертя.
