Піонери незвіданих сфер

[Intro] [Verse 1] Взревіли дюзи, лишаючи минуле десь там, внизу. Земля плакала дощем, прощаючись із тими, хто йде в нескінченну грозу. Він стискає пакунок, де полин перемішаний з рідним чорноземом. Вона пам’ятає море, що обіймало її перед далеким едемом. Двоє дітей різних берегів, об’єднаних спільним небесним шляхом. Залишають Матінку-Землю, щоб стати для зірок новим вогнем і новим шансом. [Chorus] Ми — піонери, що розірвали кайдани земного тяжіння. Крізь генератор ми йдемо у нове просвітління. Бульбашка всесвіту захистить нас від вакууму й холоду. Але що чекає там, де простір не має ні меж, у мороці? Ми пливемо в судинах космосу, де пульсує прадавня імла. Там, де Темрява — не звір, а відлуння колишнього зла. [Verse 2] Підпростір дрижить, наче шкіра величезного створіння. Біла рідина затікає в проломи, несучи забуття. Хмара, що їсть наш корпус, — це не монстр чи видіння . Це хор мільярдів душ, що не витримали свого буття. Загиблі світи, цивілізації, що стали тінню в підпросторі. Вони дивляться на нас, застиглі в своїй одвічній покорі. [Bridge] Корпус тріщить, секції тануть у пащі невидимих літ. Ми втрачаємо частину себе, але продовжуємо цей політ. Заради онуків, що дотягнуться до зірок своїми руками. Заради мрії, що вела нас крізь терни над хмарами. [Final Chorus] Прощавай, плането блакитна, ми бачимо тебе в останній раз. Курс на червоточину — там починається новий час. Ми не просто пілоти, ми — пам'ять про степ і про море. Ми йдемо у Темряву, щоб перетворити її на новий дім