[Вступление] Твоя чашка досі стоїть біля мийки, хоч минув уже третій тиждень. [Куплет 1] Я прибрав твої речі у стару валізу, але запах твій лишився в коридорі. Телефон мовчить, і я теж зависнув, між «відпусти» та «повернись, поговорімо». На кухні дві тарілки — звичка не зникає, я ставлю одну, потім згадую: нас більше нема. Наші фото пилом повільно вкриває, та кожне дивиться просто мені у лице. Я вчуся засинати без твого «на добраніч», рахую тріщини на стелі до ранку. Ти казала: «час усе це полагодить», а час лише навчив мене мовчати. [Приспів] Я сам у цій кімнаті, де стіни знають нас, твоє ім’я на губах — і порожнеча замість фраз. Я ніби йду вперед, та повертаюсь знов, бо після тебе навіть тиша має голос. Я сам, і це не гордість, просто так вийшло, серце ще тримає те, що розум відпустив. Якщо ти не повернешся — я переживу, та ким я стану, коли перестану тебе любити? [Куплет 2] Я видалив твій номер, та пам’ять не видалиш, вона приходить вночі без стуку у двері. У кожній знайомій пісні ти мене знаходиш, і я знову говорю з тобою подумки. Друзі кличуть в місто, кажуть: «досить сумувати», я усміхаюсь, наче справді все минуло. Та повертаюсь додому — і знімаю маску, бо самотність чесніша за будь-яке «нормально». Ти, мабуть, уже навчилась жити без мене, у твоєму вікні давно інше світло. Я не бажаю зла, просто боляче й досі, коли бачу дві тіні замість однієї. [Приспів] Я сам у цій кімнаті, де стіни знають нас, твоє ім’я на губах — і порожнеча замість фраз. Я ніби йду вперед, та повертаюсь знов, бо після тебе навіть тиша має голос. Я сам, і це не гордість, просто так вийшло, серце ще тримає те, що розум відпустив. Якщо ти не повернешся — я переживу, та ким я стану, коли перестану тебе любити? [Брідж] Може, одного дня я відкрию вікно, і повітря не пахнутиме твоїм парфумом. Може, навчусь називати самотність не дном, а місцем, де я знову зустріну себе. [Фінальний приспів] Я сам у цій кімнаті, але вже чую свій голос, він тихо каже: «біль — це не назавжди». Я ще сумую за тобою, та відпускаю поступово, і вчуся жити там, де нас більше нема. Я сам, та це не вирок, просто новий розділ, серце ще болить, але вже б’ється рівніше. Якщо ти не повернешся — я переживу, і, може, знову навчуся когось любити. [Аутро] Твоя чашка досі стоїть біля мийки... Та я вже не чекаю, що ти зайдеш.
