Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, Із ранкових туманів, з небесних октав, Коли думи збігалися з мли бездоріжньої І незвіданий смуток за душу смоктав. Я від тебе жадав незвичайного й дивного, Щоб з’явилася маренням, видивом, сном, Щоби я знемагав од дихання нерівного, Од заклятої радості під вікном. І не міг я спекаться словесної пишності, Одсахнутись ураз од кокетливих мрій — Волочив я тебе в ореолі безгрішності Крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій. Припливла ти до мене з прибоєм уяви, Несподівано встала над смутком чекань — Розцяцькованих мрій павіани і пави Повтікали лякливо під купол світань. Розгубили вони свої зваби і почесті, І сьогодні вклоняється серце моє Тій земній, соромливій, жагучій жіночості, Що красою життя — материнством — стає.
