[Intro: Потужний оркестровий вибух, орган і швидкі гітарні пасажі] [Verse 1] Туман над Сеною стелиться тихо, Золото Лувру — у сірій імлі. Серце віщує непрошене лихо, Тануть у пам’яті рідні краї. Місяць минув — і все стало інакше, В залах палацу — чужа глибина. Пам’ять про дім стає глибше і важче, Там, де лишилась далека війна. [Pre-Chorus] Вітри Коннахту шепочуть у спину, Та в залах Лувру — інша печаль. Паванна кружляє, шукаючи вину, І доля гортає залізну скрижаль. Назад не повернеш — розбиті мостами, Ми стали заручниками інтриг. Шукаємо шлях між двома світами, Серед холодних, паризьких доріг. [Chorus - Epic & Soaring] Під балами Парижа, під кривавим місяцем, Доля плете нитки — тонкі і міцні. Одна любов гріє сонячним світлом, А друга — кличе у лісові вогні! О-о-о, де ти, де ти, моя зірко? Чи знайдеш мене у густій пелені? О-о-о, на серці солодко й гірко, Чи ще не пізно вернутись мені? [Verse 2] Він паванну танцює — незграбно й затято, Вона поправляє шовк на плечі. А в лісі вовчиця шукає уперто, Вдивляючись в слід, що зник у ночі. Зелені очиці — то іскри прокляття, Вона береже те, що Ерік забув. За блиском корони — магічне багаття, Якого ніхто ще у світі не чув. [Pre-Chorus 2] Два світи зійшлися в серці одному: Один — золотий, другий — дикий мох. Кличе «залишися» хтось у цім домі, Та світ розривається знову на двох. Один голос ніжний, а другий — як буря, І кожен із них — правдивий до сліз. Над Лувром збирається хмара похмура, І кличе до себе розгніваний ліс. [Verse 4 – Інтриги (UA)] Під масками посмішок сплять гострі ножі, Шепіт у стінах — отрута в вині. Тут душу міняють на золото й владу, Тінь у кутку замишляє зраду. Тіні танцюють довше, ніж люди, І ніч у Парижі смерть несе всюди. Коли впаде остання свіча, Кат вже торкнеться твого плеча! [Chorus - Heavy & Orchestral] Під балами Парижа, під кривавим місяцем, Доля плете нитки — тонкі і міцні. Одна любов гріє сонячним світлом, А друга — кличе у лісові вогні! [Bridge / Outro - Operatic High Notes] Вітер приносить запах диму та солі, Щось темне ворушиться у глибині. Ці роки чекають — для рани та болю, Як леза, що долю ріжуть мені. Одне серце крає, а друге — рятує, У Грі, де немає німих глядачів. Кром-Круах на березі жертву чатує... Під шепіт паризьких, нічних дощів! [Outro: Звук ударів серця, що затихають, та фінальний акорд фортепіано]
