Дві душІ. Дві окремі дороги. Два світи. Два дзвінких джерела. Та зустрілись не випадково. То навіщо їх доля звела? Не для того, щоб сперечатись, хто із них осягнув висоту, А щоб кожен у погляді іншого міг побачити власну красу. Може, сенс — не в словах бездоганних, Не в бажанні когось змінити. А навчитися чути мовчання, І дозволити душі говорити. Може, сенс — не зливатися в ціле, Бо ми цілі ще до почуттів. А навчитися як є приймати, І відкривати себе без страхів. Не в порадах ховається мудрість, і не в сотнях красивих фраз. А у тиші, де двоє здатні бути справжніми без прикрас. Коли слухаєш серцем людину, світ повільно міняє межу. Бо найкращі слова народились із бажання почути душу чужу. Може, кожна земна зустріч не про випадок і не про час. А про тих, хто торкнувшись серця, назавжди залишився в нас. Сенс не в тім, щоб когось змінити. Сенс не в тім, щоб когось знайти. Сенс — коли після кожної зустрічі Кращою людиною стаєш ти. Не словами вимірюють близькість, І не часом, прожитим удвох. Лише тим, що в душі залишається І тихо світить в серцях обох.
