Тяжким хрестом лежать шляхи, Ясні в ночах, вони сліпі вдень: Рамено — з заходу на схід, Рамено — з півночі на південь. І так розп'ята — віки,- Вогонь буття не загасила. Невичерпаний дух який! Яка непереможна сила! Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать, напускають чари,- Здається, знищено вже й слід, Лиш потурнаки й яничари. І ось — Стефаник і Куліш, Ось — Коцюбинський, Леся — квіти Степів страждальної землі, Народу самостійні діти! А то підземно загуде Вулканом націй ціла раса, І даром божеським гряде Нам Прометеїв дух Тараса.
0/500