Чужина

Яким тинам життя притулиться? Яка ще стріне чужина? Ось — тиша. Ніч. Порожня вулиця. В чужих сузір’ях вишина. Мовчить асфальт. Я п’яний муками, Як ніч, тиняюся без сну… Ні. Тут ось, над отсими бруками, Вже не зустрінути весну. І раптом — лист. Даремний, зайвий, Нещадно-пізній, мертвий лист. …І в фантастично-давнім сяйві Минулих літ — ми знов злились… Ні, синю птицю не зловити. Ви знаєте. Та й я — не гірш. Оттак навік: кав’ярня, вітер, Асфальт, гіркий самотній вірш, Ворожі вулиці і тиша, Ліхтарний хоробливий зір, Та грізний Бог, що вічно пише Пророчим пломенем сузір. Дружина, родинний притулок (За шибками чорний дощ), Осяяне теплеє коло Після безмежних прощ. Спокійна і певна крапка: Вечеря при білім столі, Пестлива дитиняча лапка І — вогник в печі не дотлів… Ні. Все се навік — не для мене, Простий той, кімнатний той рай. — Все гни під саквами рамена! — Все простори кроками край! Крізь вітер, негоду осінню, Хай сонце, хай місяць — оттак Ковтатимуть далеч синю І очі мої, і уста. Також читайте