Нехто Ніщо

Нехто Ніщо, Нехто Ніщо, Наче був хтось — тепер ніщо. Роботу шукає в цей час, Та всюди: «Нам треба не вас». Він пам’ятає тих людей, І сотні пройдених дверей. З ким говорив, з ким працював, Хто обіцяв і хто мовчав. Він вміє думать, будувать, І сенс у хаосі шукать. Не звик ховатись за «не знаю» — Чого не вміє, те вивчає. І знов листи, і дзвінки, І знов для них він не такий. «Ваш досвід сильний. Все як слід». І далі тиша, наче лід. Учора був потрібен він, Тепер за трьох — а він один. Щоб права голосу не мав, Та за усіх відповідав. Він знов читає: «Треба вас». «Ви саме той. Настав ваш час.» А далі вимог — цілий вал, І кожен пункт — як ритуал. Три кола, п’ять чужих людей, І знов нема від них вістей. Він знов чекає день і два, І знов шукає ті слова. Та дивно влаштувався світ: Чим більше вмієш — менший слід. Чим більше знаєш — більше «ні», Чим більше можеш — менше ти. Нехто Ніщо, Нехто Ніщо, Стільки доріг, стільки розмов, Та місця свого він не знайшов. Стільки імен, стільки дверей, А за дверима — тінь людей. Може, не треба їм Нехто? Може, їм треба лиш Ніщо… І завтра встане він ізнов, І знов піде крізь сто розмов. Десь серед сотень цих дверей, Десь серед сотень цих людей, Комусь потрібен саме він — Не троє в ньому. Він один.