
Панове. Світло! Ви бачите маски. Ви бачите форму. Але що там… за цими лаштунками? Річ-у-собі! Зачинені двері. Ключ? Його не існує. Ти гладиш поверхню. Ти п'єш цю ілюзію. А суть… недосяжна. НЕ-ДО-СЯЖ-НА! Крок! Дій! Дій так, ніби зараз… Твій вибір стане законом для цілого світу! Закон! Зробив би ти це, якби так чинив кожен? Чи ти лиш актор у дешевій виставі? Грай! Так, щоб твій вибір став правилом. Для всіх. Без винятків! І для тебе! Ключ! — Нема! Суд! — Іде! Що за завісою? Хто доведе? А якби всі? — А якби всі Зробили те саме, що й ти? Дві речі! Лиш дві! Щоразу збивають мій розум із ритму! Перша! — холодне, розкидане іскрами, Чорне і зоряне небо над нами! Друга… Мовчазний суддя у мені. Закон. Мораль. Стук-стук. Не батіг, не Бог, не страх. А мій. Власний. Суд! Ми — розум, замкнений у власній матриці! Простір — це клітка! Час — це манеж! Ти не пізнаєш, що там, у темряві! Лиш те, що відбилось у твоєму склі! Скло! — Трісь! Скло! — Трісь! Ми — в’язні власного зору, панове! Ключ! — Нема! Суд! — Іде! Що за завісою? Хто доведе? А якби всі? — А якби всі Зробили те саме, що й ти? І все-таки… дій. Так, ніби завтра твій вчинок напишуть на небі. Річ-у-собі… Посміхається з темряви. Ми ніколи не знімемо масок. Завіса.

