Там де річка змиває ім'я (Suno edition)

Delicate harp arpeggios and soft flute set an ethereal opening, with gentle strings expanding the soundscape, Close teenage girl harmonies are layered over subtle fingerpicked guitar and breezy bodhrán, The chorus lifts with lush orchestral strings, Irish whistles, rhythmic toms, a soaring choir, and poignant melodic lifts, maintaining a melancholic but hopeful tone

[Chorus]
Там, де річка змиває ім’я,
Там втонула пам’ять моя,
І жінка шепоче: «Спи, дитя, спи,
Цей світ страшний, але ти — живи».

[Verse]
На березі, в глині, в чужих слідах,
Лежить мала — у тілі страх.
Жінка нахиляється,  шепоче слова:
«Ой, доню… ти так схожа, хоч не моя»
Вона кладе до вуст тепло
І молиться — не до Бога,
А до того, хто внизу за водою
Богине, дай їй жити без болю

[Chorus]
Там, де річка змиває ім’я,
Там втонула пам’ять моя,
І жінка шепоче: «Спи, дитя, спи,
Світ страшний, але ти — живи».

[Verse]
Минали дні, і в снах без лиця
Дівча шукало своє серце, ім'я.
Питала у хвиль й очей, "Хто я?"
Та відповідь тонула, сама
Не від чар, а від крику і болю,
Вона втратила власну долю,
Та в глибині, де тиша й жаль,
Ще жеврів вогник — її початок і край.

[Verse]
Та іноді в снах — серед хвиль і вітрів —
Вона бачить очі, знайомі, живі.
І шепіт той самий, не з річки, не з хмар:
«Я знайду тебе, сестро, не бійся, я Ерік, твій брат».
І вода вже не криє, не пряче — співа:
«Все, що втратилось, знов ожива…»

[Instrumental Break]
[Ending -Harp]
Коли на землю вернеться світло,
Впізнає серце рідний поклик,
Згадає вона власне ім’я, і мати лице,
Сплетуться долі, як струмочки в одне.

1606/7500

[Instrumental Intro] [Verse] У вежі, де дим і камінь співають, Дядько-монстр сміється крізь крик, І вогонь по підлозі блукає, І тремтить у долонях весь світ. Блатмін тікає — крізь ніч і страх, Крізь кров і зойки, крізь мертвий шлях, І тільки вітер шепоче вслід: «Не озирайся, звідси біжи…» [Chorus] Там, де річка змиває ім’я, Там втонула пам’ять моя, І жінка шепоче: «Спи, дитя, спи, Цей світ страшний, але ти — живи». [Verse] На березі, в глині, в чужих слідах, Лежить мала — у тілі страх. Жінка нахиляється, шепоче слова: «Ой, доню… ти так схожа, хоч не моя» Вона кладе до вуст тепло І молиться — не до Бога, А до того, хто внизу за водою Богине, дай їй жити без болю [Chorus] Там, де річка змиває ім’я, Там втонула пам’ять моя, І жінка шепоче: «Спи, дитя, спи, Світ страшний, але ти — живи». [Verse] Минали дні, і в снах без лиця Дівча шукало своє серце, ім'я. Питала у хвиль й очей, "Хто я?" Та відповідь тонула, сама Не від чар, а від крику і болю, Вона втратила власну долю, Та в глибині, де тиша й жаль, Ще жеврів вогник — її початок і край. [Chorus] Там, де річка змиває ім’я, Там втонула пам’ять моя, І жінка шепоче: «Спи, дитя, спи, Світ страшний, але ти — живи». [Verse] Та іноді в снах — серед хвиль і вітрів — Вона бачить очі, знайомі, живі. І шепіт той самий, не з річки, не з хмар: «Я знайду тебе, сестро, не бійся, я Ерік, твій брат». І вода вже не криє, не пряче — співа: «Все, що втратилось, знов ожива…» [Instrumental Break] [Ending -Harp] Коли на землю вернеться світло, Впізнає серце рідний поклик, Згадає вона власне ім’я, і мати лице, Сплетуться долі, як струмочки в одне.

0/500