Я люблю її мозок як потаємну кімнату

я люблю її мозок як потаємну кімнату де зашторено вікна і зламано ключ у замку треба бути тут тихо а в разі чого – втікати чи зникати між привидів що причаїлись в кутку тут у скринях – поламані іграшки скельця яскраві.. мідний перстень сережка десяток чи два листів.. кілька фантиків вибляклих зошит із плямами кави.. тут відлуння далекі звучать наче сміх або спів.. тут багато скарбів про які і вона не знає.. тут багато скорбот про які навіть я не чув.. я люблю цю кімнату й вона мене любить навзаєм я нейрон я гормон я невільник і я не втечу я мовчу – я ніхто я мов тінь на прокурених шторах що її відкидає знадвору здичавілий плющ я кричу я шепочу я безперестанно говорю і в дверях обертається зламаний нею ключ