О, Парфено, володарко степів і диких коней, Ти йдеш крізь віки, несучи свободу. Таври й олені слухають твої кроки, Ліс і рівнини — твої святині. Твоє ім’я — шепіт вітру серед трав, Твій голос — грім у горах і долинах. Ніхто не може стримати твій шлях, Бо ти — сила природи, що не підвладна людині. Коли грім і буря сходять на землю, Твої очі сяють, як блискавки. І навіть вороги, що вторгаються в степ, Відчувають страх перед твоєю гідністю. Ти — страж степу, твоя лють — закон, Твоя ніжність — для тих, хто гідний. Хай тиша ночі слухає твій подих, Хай зорі пестять твої крила. Таври піднімають голови, коли ти йдеш, І вітер співає про твою силу. Твій щит — ліс, твій меч — блискавка, Твоя душа — свобода, вільна і непокірна. О, Парфено, прийми наші пісні, Хай вони лунають від долин до гір. Хай кожна істота, що ходить по землі, Вшановує тебе у своїх страхах і радощах. Ти — володарка диких таврів, Ти — сила, що рухає степи. Навіть богів твої кроки поважають, І навіть віки схиляють перед тобою. Слава тобі, Парфене, Що несеш свободу і гнів стихій. Бо там, де ти ступаєш, живе сила життя, І дика краса стає законом світу.
