Ніч яка місячна, зоряна, ясная, Видно, хоч голки збирай, Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай. Сядем укупочці тут під калиною — І над панами я пан, Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею Стелеться в полі туман. Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить, Ген на стрункій та високій осиці Листя пестливо тремтить. Небо незміряне всипано зорями — Що то за Божа краса! Перлами ясними ген під тополями Грає краплиста роса. Ти не лякайся, що ніженьки босії Вмочиш в холодну росу, Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках віднесу.