Ми таки одне одного варті! Філігранно мотаючи нерви, Відчуваємо пульс на зап’ястях, І найменші душевні потреби. Ми то вгору, то вниз по спіралі. Зранку сонце, а ввечері хмарно. І щоразу, немов дуелянти, Ми удари наносимо вправно. Потім знову польоти у щастя, До наступної бурі в стакані… Ми таки одне одного варті, Як два боки одної медалі. Ти граєш у мене на нервах, Доводиш мене до зриву. І вабить мене до тебе, Якась невідома сила. І звично мені в полоні, Моїх безкінечних ілюзій. Ламаєш мою оборону, Тримаєш мене в напрузі. Не робиш, від слова, нічого! Ти просто собі існуєш… Немає в тобі святого! Але все одно — Люблю Я!!! Ми таки одне одного варті… Хоч і ранимо знову словами. Та між бурями й тихим щастям Все одно залишаємось — нами.
