Жіноче тіло (Генріх Гейне)

Жіноче тіло – ті ж вірші, Прекрасні, неозорі… Створив Господь наш від душі Поему, наче зорі! Був у Творця великий час Для рідкісного дива – Задумав і здійснив ураз Яскраво та сміливо. Це тіло – Пісня всіх пісень, Палке, дзвінке, принадне; Божественне вночі та вдень, Чарівне, мов троянда. Лиш Бог так виплекати зміг Це неймовірне личко І всесвіти очей ясних, Волосся звабну річку. Ці теплі, сонячні вуста – Найкращі в світі рими! Злітає посмішка, мов птах, Жадано невловима. А шиї граціозний вірш, Манливо лебединий… За будь-які скарби миліш Ці руки легкокрилі. Грудей метафори круті, Розквітлі, мов бутони, – В солодких мріях і в житті, Магічно неповторні! Чутливих стегон благодать, П’янких, святих і грішних… Їх просто ні з чим порівнять, Так виліпив Всевишній! Акорди ніжок, чари чаш, Шал ямбів і хореїв… Вірш – геніальний, Отче наш, Як щастя – в апогеї! Поезія – в усьому тут У кожнім милім русі, Позбавлена банальних пут, – Кохаю, не боюся. Щоночі я вивчаю знов, Читаю тіло жінки, Гаряче, справжнє, як любов, – Гортаю всі сторінки. І жодної не пропущу, Коли настане гірше… Аж доки краплями дощу Не розчинюсь у віршах.