Лежали скрізь замети снігові

Лежали скрізь замети сніговії, Давили все, загинуло життя, І не було, здавалося, надії На кращих днів квітущих вороття. Тоді весна крилом своїм махнула, – І полилось і світло, і тепло, І знов життя земля в собі почула, І все навкруг засяло й зацвіло. І степ старий,— і гордий, і багатий,- Убрався скрізь в ясно-зелені шати,- На їх з квіток процвітані лиштви. Ожив, дихнув, і запашне дихання Послав лісам, горам на привітання, І світ почув: воскресни і живи!