Мов намисто, павутиння Тихо проліта Літом бабиним всіх ніжить, осінь золота Надприродною красою на скронях дерев В одну мить краса накрила, ніби так й було... Наче щось несамовите, водночас й просте Різнобарвним стало листя В чім такий секрет? Звісно що його немає, й не було хіба Бо ж завжди так виглядає, осінь золота...