Є в мені далекий обрій, Ще незнаний, та близький. Хата, що мені наснилась, Світить вікнами в пітьмі. Щоночі у грудях чути Журавлиний перегук. Він веде мене додому Крізь тривоги і журбу. Не збагну, чому той край так близько, Чом його вогні горять в мені. Тужу за домом, якого не знаю, За життям, що чекає на мене. Є ще людина, якою я стану, — Бачу її на містку серед мрій. Тужу за домом, якого не знаю, Знаю, що він є, бо дихає миром. Там на мене дім чекає, Хліб і сіль на рушнику. Двері вітер відчиняє, Ніби кличе хтось здаля. Чую дальній поклик долі Крізь незвідані роки. І веде мене дорога До незнаної ріки. Щось до мене тихо промовляє Крізь щоденні справи і думки. Тужу за домом, якого не знаю, За життям, що чекає на мене. Є ще людина, якою я стану, — Бачу її на містку серед мрій. Тужу за домом, якого не знаю, Знаю, що він є, бо дихає миром. Може, дім — не спогад давній, А майбутнього тепло. Я несу його у серці, Щоб реальністю стало. Може, час — вікно у хаті, Де світанок ще дріма, А майбутнє — двері в літо, За якими вже нема Ні тривоги, ні розлуки. Тужу за домом, якого не знаю, Кожен крок наближає до нього. Є ще людина, якою я стану, — Бачу її все ясніше у мріях. Тужу за домом, якого не знаю, Знаю, що він є, бо дихає миром. З кожним подихом ближче додому. З кожним подихом ближче до себе.
