Все розчиня́ється і все зника́є, ті́льки мі́сяць — гля́не у вікно́. ски́нув о́дяг — я пірна́ю, в те́мний світ, крізь гла́дке скло́. Там, за тре́тьою заві́сою, в світі, з то́го бо́ку дня, се́ред ма́рень в па́хощах мелі́сою, в мі́сячному ся́йві, ти́хо спить печа́ль моя́. В неї су́кня — зі́ткана із павути́ни, в неї се́рце — сві́тить як янта́р, на бліді́й щоці́ — блища́ть сльози́нки, її́ лі́жко, мерехтли́вих мрій — вівта́р. Стережу́ть її́ — безмо́вні ті́ні, що були́ бога́ми, в да́вню давнину́, ті пога́нські і сумні святи́ні, Що байду́же — ди́вляться у далину́. І я помі́ж домі́в — кажано́м літа́ю, повз заплю́щених — оче́й віко́н, між дроті́в, дере́в гіло́к — пурха́ю, І ляка́ю — скуйо́вджених воро́н. А на пло́щі, бі́ля бра́ми, Ве́летень кого́сь шука́є у ночі́, і над містом, і над со́нними даха́ми, жо́втий мі́сяць — но́сить у руці́. над мі́стом си́нім, попливе́, нічна́ імла́, хтось, торкне́ться ти́хих струн, і поко́титься — луна́... Попливе́ — крізь со́нне мі́сто, як дале́кий і скорбо́тний — голосо́к. І ро́зсипе спо́гадів нами́сто, се́рце зло́вить — жалю́ гачо́к. І закру́тить..., І потя́гне — десь за мі́сто... А за мі́стом — чо́рні ни́ви, за поля́ми — прима́рний гай, і доро́ги мовчазли́ві, все біжа́ть, біжа́ть за небокра́й... І вже пово́лі — ніч скінча́є, свою́ пі́сню на зорі́. моя́ тінь, іще́ блука́є, по — ранко́вої росі́. А коли́ при́йде світа́нок, де печа́ль моя́ — спала́, я зали́шу — наоста́нок, бі́ля ніг її́ — свої́ крила́... ---------------------------------------------😶 Everything dissolves, and everything fades away, Only the moon still gazes through my windowpane. I shed my clothes and dive below, Through polished glass, into the dark, Where other worlds lie far beneath, Beyond the reach of day and spark. Beyond the third and final curtain, In a world on the far side of day, Among the dreams that smell of lemon balm, My sorrow sleeps, bathed in the moon's pale ray. Her gown is woven out of cobwebs, Her heart glows softly, amber-bright; A tear still glistens on her pallid cheek, Her bed, an altar to the dreams of night. Around her stand the silent shadows, Who once were gods in ages long gone by, Those pagan shrines, so mournful and forsaken, Who gaze indifferently into the sky. And I fly, a bat, between the houses, Past the windows, shuttered, blind with sleep, Through a maze of wires and branches, Startling crows from where they brood and keep. And in the square, beside the gateway, A giant searches through the night for someone lost. Above the town, above the sleeping rooftops, The yellow moon bears something in its grasp. Above the city, blue with midnight, The mist of night begins to drift and flow. Someone touches strings that sleep in silence, And an echo rolls across the world below. It drifts through streets still steeped in slumber, Like some far-off, sorrow-laden cry, And scatters memories like beads of amber, While grief hooks at the heart as it goes by. It whirls and turns... It draws me onward, Far beyond the city walls... Beyond the town lie fields of darkness, And past the fields, a phantom grove; The silent roads run on forever, And flee beyond the edge of the world. And slowly, slowly, night is ending, Her song dissolving in the dawn. My shadow still roams, half-dreaming, Through the dew the morning has drawn. And when the dawn at last comes calling, And finds my sorrow fast asleep, I shall leave, as my last offering, My wings beside her feet to keep...
0/500