Чого являєшся мені у сні?

Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене? Чого уста твої німі? Який докIр, яке страждання, яке несповнене бажання на них, мов зарево червоне, займається і знову тоне у тьмі? Чого являєшся мені у сні? В житті ти мною згордувала, моє ти серце надірвала, із нього визвала одні оті ридання голосні — пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, ідеш по вулиці — минаєш, вклонюся — навіть не зирнЕш і головою не кивнЕш, хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні. О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні! В житті мені весь вік тужити — не жити. Так най те серце, що в турботі, не знає, що почне робити, спокійно, тихо вийде з болю, що лютеє горе дойти.