Трембіта Фламінго

Над тихим озером вечір дихає сном, Рожеві крила малюють небо вогнем. Десь між хмарами губиться день за днем, І вітер шепоче: «Не бійся — ідем». Фламінго летять крізь холод і час, Над світом, що часто забуває про нас. Їх крила — мов сни, що не згорять, Поки є небо — фламінго летять. Відбитки в воді — як чужі голоси, Вони пам’ятають і бурі, й часи. Та серце не камінь — воно не мовчить, І навіть у тиші продовжує жить. Фламінго летять крізь втому і страх, Несуть на крилах надію в очах. І навіть коли темрява стоїть, Вони не забули, як треба летіть. І може, ми теж — як ті птахи, Шукаєм світло серед темноти. І навіть коли вже сил нема — Підіймем крила… і знову туди. Фламінго летять — і значить, ще є Той шлях, що веде крізь біль до надій. І поки у серці вогонь не згаса — Ми теж полетим… у свої небеса.