Як двоє любляться (Франко)

Як двоє любляться, а ждуть Розлуки хоч би на часок, То одно одному дають На пам’ять незабудь-цвіток. Я теж люблю. Палка, важка, Нерадісна моя любов; Вона, мов слабість десь яка, Ввійшла мені вже в кість і кров. Та хоч би й нині жизнь моя Попала в жертву ворогам, Тому, кого кохаю я, Я незабудьки не подам. Забудь мене, народе мій, Коли щасливий і міцний, До праці станеш на свій лан І в своїй хаті будеш пан; Коли у всіх твоїх дітий Чуття та мислі розцвітуть, Ти станеш чистий, мов святий, Тоді про мене ти забудь.