Колись давно в одній країні Жив лицар бідний, але чесний, І був поет він незрівнянний, Що славу кликав у піснях. Він не кланявся перед панами, Не славив зла і не брехав, І вільну думку, мов той прапор, Він над народом підіймав. І кликала його дорога На подвиг, славу і любов, Бо серце прагло волі й щастя, Йому весь світ здавався нов. Ішли літа, мінялись люди, Та пісня правди не вмирала: Вона крізь бурі й пересуди До сонця шлях прокладала.