Осінь – Євген Маланюк

Горбату голову землі Вінчає лисиною осінь, В сухій полуденній імлі Дзвенять потомленії оси. Пустельна паща неба спить, Вже виссавши всі соки літа, Земля, дощами не полита, В останнім полум’ї тремтить. Заплющить небо хмари вій, І, перед святом водоспаду, Крізь сурми вітру буревій — Заплаче в простір листопаду. І знову осінь я зустрів В просторах жовтня зимно-синіх, Під лютим батогом вітрів Летить отара хмар осінніх. Списи дощів на смерть проткнуть Землі старої чорне тіло, І заблукає сива муть В полях журлива і безкрила. І золоту красу вітрам Розсипле ліс в дощевій січі, І снігу у зими позичить, І встане, ніби білий храм. Та не помре земля повік: Під заспів панахид осінніх Прокинеться життя в насінні, Яке посіяв Чоловік.