Долина відьм (Фауст)

[Verse] Крізь землю заграва замріла, Немов розжеврілася рань, Запроменіла, зазоріла, Прохлюпнулась в найглибшу хлань. Там в’ється пара, дим клубками, Там жар у мареві горить, То ллється тонко, мов нитками, То водоспадом аж яскрить, То по долині круженяє, Струмує тисячею жил, То знов водносталь їх єднає Між двох прилеглих скельних брил. Ось іскор безліч нам заграла, Мов золотий пісок зрина… Поглянь, поглянь, як запалала Скали стрімчастої стіна! [Verse 2] Чуєш? Бором реве борвій! Сполошились сови вирлаті. В вічнозеленій палаті Вітер колони рушить, Гілля трощить і крушить, Стовбур’я стогне в одчаї, Коріння вивертом зяє. І страшно грьопає враз додолу Мішма, шкереберть все те посполу, І, розгулявшись по вітровалі, Буря регоче в проваллі. Чуєш крики — дальше й ближче? Чуєш гуки — вище й нижче? З усіх верхів, з усіх низів Рине скажений чаклунський спів. [Chorus of witches] Весь Брокен од відьом зацвів, — Жовта стерня, зелений сів. Зібрався там увесь кагал, — Сів Уріан на трон із скал. Усяк навзаводи летить, Відьма пиздить, а цап смердить.