Донечка, така ти вже доросла! Колись з тобою за ручку я гуляв... Колись цей світ чарівний та безмежний Постійно тебе так дивував. Коли тобі, малесенькій «чомучці», Я з посмішкою все розповідав. Ти пам’ятаєш, доню, ті розмови? Дитячі очі, сповнені тепла. Я кожне слово, сказане тобою, У серці зберіг, щоб ти щасливою була. Хай роки летять, ти для мене — маленька, Яку я за руку крізь світ цей вів. — Тато, а вітер дме чому? — Бо ніжно лоскоче він вранці траву. — Тато, на квітах чому так багато бджолок? — Бо збирають вони пилок з квіточок. — Тато, а сонце чому не світить вночі? — Щоб спати легше було до зорі. — Тато, а зорі на небі світять кому? — Вони кажуть дорогу вночі кораблю. Тепер ти сама вже шукаєш дороги, Та знай, що немає такої тривоги, Яку б не зміг тато розвіяти в світі. Я знову прожити хотів би ці миті! Ти пам’ятаєш ті наші розмови? Дитячі очі, сповнені тепла. Я кожне слово, сказане тобою, У серці зберіг, щоб ти щаслива була. Вітер лоскоче вранці траву... Знай, що я дуже тебе люблю
