Незримий – Яків Савченко

Я мертво спав в страшній печері. Я спав… І враз почув у сні, Як хтось, Незримий, стукнув в двері, — Як цим, без тіла – на коні. І щось хотів мені згадати, Моє загублене оддать, — А я не міг звестися, встати, І саван смерти розірвать. І був, як мрець, в глухій печері, Де сплять потвори кам’яні. А він, Незримий, стукав в двері, І скорбно плакав по мені. І довго чулося ридання, — Але не міг проснуться я. І чув я стук його в останнє, І стук копит його коня.