
Я народився без жодних імен, Але з архівом чужих таємниць. Мій розум — не дім, це глибокий тунель, Тисячі кроків і тисячі лиць. Мої інстинкти — натягнута мідь, Спрацьовують швидше, ніж думка прийде. Що це за тінь, що за мною стоїть? Хто це в мені своє соло веде? ДНК — це холодний, іржавий ключ До підвалів, де спить мій забутий рід. Я не бачив їх, але я їх чую... Їхній досвід — мій внутрішній код і слід. Ласкаво просимо в чертоги мого розуму! Тут біологія танцює із життям. Де мій свідомий крок, а де відлуння спадку? Я — лабіринт, я — нескінченний храм! Страх без причини. Знайомі обличчя. Що я здобув, а що було до мене? В цих коридорах лиш привиди кличуть... Я — маріонетка у власних генах! Раптовий жах від падіння вві сні — Це хтось із предків зірвався зі скель. Потяг до темряви, що у мені — Пам'ять про першу з печерних осель. Немає спогадів, є тільки стан: Дежавю, ніби скрип шестерень в голові. Мій особистий, крихкий океан Топиться в древній, густій крові. ДНК — це мій проклятий, вічний ключ До підвалів, де спить мій забутий рід. Я не бачив їх, але я їх чую... Їхній досвід — мій внутрішній код і слід! Ласкаво просимо в чертоги мого розуму! Тут біологія танцює із життям. Де мій свідомий крок, а де відлуння спадку? Я — лабіринт, я — нескінченний храм! Страх без причини. Знайомі обличчя. Що я здобув, а що було до мене? В цих коридорах лиш привиди кличуть... Я — маріонетка у власних генах! Два ланцюги. Подвійна спіраль. Сходи у темряву. Генетика. Сталь. Крок — це мій вибір. Два — це інстинкт. Мій череп — це їхній старий лабіринт! Тисячі мертвих дивляться з моїх очей! Дивляться! З моїх! Очей! Ласкаво просимо в чертоги мого розуму! Де біологія танцює із життям. Де мій свідомий крок, а де відлуння спадку? Я — лабіринт, я — нескінченний храм! Чертоги розуму зачиняють двері... Я — це я? Чи просто сума поколінь? Код прописано. Вистава триває.

