Нам все одно, чого ви тут. Нам все одно, навіщо ви тут. Не треба ваших слів — Ми досить знаємо про вас. Ми тут були. Ми й зараз тут. Тут нашу пам’ять не зітруть. Тут кожен камінь знає ім’я, Пам’ять тримає ця земля. Нічого не стерти. Нікого не забути. Те, що є нашим, Вам своїм не зробити. Ви є — і цього достатньо. Поки ви є — не буде безпечно. Ми є. Ми були. Ми будемо. А ви — Забирайтесь! І посіпак — із собою. Забирайтесь! Є ті, хто нашу землю захищає. Їхні імена вона пам’ятає. Хто повернувся, хто вже не прийде — Їхнього сліду ніхто не зітре. У цієї землі — свій голос і час. І вона залишиться після всіх вас. Ми не просимо права на своє. Було воно нашим. І досі ним є. Нам не потрібні ні згода, ні суд. Ми тут були. І ми будемо тут. Ви є — і цього достатньо. Поки ви є — не буде безпечно. Ми є. Ми були. Ми будемо. А ви — Забирайтесь! І посіпак — із собою. Забирайтесь! Від вас нікому немає спокою. Хитаються світи, збивається хід. Десь щось не доходить, десь щось завмирає — І всюди за вами лишається слід. Коли вас не стане — оживатимуть світи. І ранок буде світлим від самої тиші. Він був і буде нашим — вам його не забрати. Та стане таким, яким і мав бути. І тиша не стане ні святом, ні сном — Вона просто знову звучатиме тлом. Коли вас не стане — земля зітхне. Коли вас не стане — нарешті все стихне. Ви є — і цього достатньо. Поки ви є — не буде безпечно. Ми є. Ми були. Ми будемо. А ви — Забирайтесь! І посіпак — із собою. Забирайтесь! Коли вас не стане — земля зітхне. Коли вас не стане — нарешті все стихне. Ми є. Ми були. Ми будемо. А ви — Забирайтесь!
