Маски

Ми кажемо: «Це просто я». Та чи однаково це «я» звучить поруч із різними людьми? З одними вільно говорим, А з іншими чомусь мовчим. Десь ми ведемо за собою, А десь нам хочеться спокою. Не кожна маска — це обман, Це роль, контекст і власний стан. За нею можем заховатись, А можем — ближчими ставати. Ми носим маски день за днем, І в кожній трохи ми живем. Та хто лишається без них? І скільки в нас облич живих? Не все ми можемо назвати, Не все в собі ще розпізнати. І ще не можем пояснити, Що в нас уже почало жити. Щось нас тривожить чи єднає, А назви власної не має. І як про себе розказати, Коли себе ще не пізнати? Ми носим маски день за днем, І в кожній трохи ми живем. Та хто лишається без них? І скільки в нас облич живих? Буває, маска — не на час, І раптом світ не впізнає нас. Ті самі жести і слова — А відповідь на них — нова. Себе ми хочем захистить, Та можем близьких зачепить. А там, де звикли промовчать, Нас раптом можуть упізнать. Ми звикаєм до цих ролей, До сподівань чужих людей. І кожен образ — наче «я», Та що тоді є справжнє «я»? Де те, що вибрали самі? Де те, що ввібрали в сім’ї? Де те, що світ від нас чекає? І що це все у нас єднає? Нас змінює не календар — А зустріч, вибір чи удар. Події змінюють наш світ, І в нас лишають власний слід. Нові умови — інші дії, Нові тривоги і надії. І маски, досі нам незнані, Стають своїми — хоч незвані. Можливо, «я» — це не портрет, А рух, що тягнеться вперед. Можливо, «я» — це весь наш шлях І всі обличчя у роках. Ми носим маски день за днем, І в кожній трохи ми живем. Та хто лишається без них? І скільки в нас облич живих? Хто ми без масок? Хто ми в них? Ми їх міняємо… Чи вони — нас?