В степу безкраїм тиша розлилася, Ледь-ледь дихав вечірній вітрець. Трава сріблястим пилом покрилася, І згас далекий сонячний рубець. Кургани стали в синій далині, Немов сторожі вічної дороги. І щось шепоче ковила мені Про дні минулі, про степові тривоги. А небо глибшає, темніє, І перша зірка тихо запалала. Весь світ, здається, слухати уміє Як ніч над степом крила розпростала. Ні смутку тут, ні радості немає — Лиш рівний подих вільної землі. І серце разом з степом завмирає В широкій, непорушній тишині.