
Світло софітів. Завіса не впаде. Тут немає ґрат. Ніхто не тримає силоміць. Просто кожен твій крок давно продиктований тим, що ти мусиш. Остогидлі обов’язки, вивчений грим, Ти робиш усе, від чого вже нудить. Ти лишаєшся сильним, надійним, своїм — Тільки в цій оболонці тебе вже не буде. Ти говориш слова, що дозволені тут, І ковтаєш усе, що не можеш прийняти. Твій щоденний, відточений до автоматизму маршрут — Без права на паузу, без права сказати «досить». Тут немає ні ґрат, ні замків, ні стіни, І ніхто не тримає тебе в кайданах. Просто кожен твій крок під контролем ціни, Що заплатять за бунт твої рідні й кохані! Це клітка обставин — без стін і без ґрат, Де ти сам підганяєш себе під лекала! Ти так бережеш це життя від утрат, Що в ньому тебе самого не стало! Вистава триває — світло б’є у лице, Ти вправно тримаєш потрібну поставу. Ти зберіг оболонку, та втратив усе, Заради чого варто грати виставу! Ти перекроїв навіть власні думки, Щоб легше ковтати чужі настанови. Відклав своє «завтра» на кращі роки, Стер власні бажання до самої основи. Ти приймаєш рішення, платиш рахунки, Тримаєш порядок в роботі й сім’ї. Та все менше тебе у твоїх же вчинках, Ти став лише тінню в своєму житті! Бо страшно втрачати здобутий причал, А іншого виходу просто немає. Ти сам переплавив свій голос в метал, Що мовчки працює і не питає! Це клітка обставин — без стін і без ґрат, Де ти сам підганяєш себе під лекала! Ти так бережеш це життя від утрат, Що в ньому тебе самого не стало! Вистава триває — світло б’є у лице, Ти вправно тримаєш потрібну поставу. Ти зберіг оболонку, та втратив усе, Заради чого варто грати виставу! Я є... я ходжу, я говорю, я дихаю. Я вчасно з’являюсь, я знаю, що треба. Але десь поміж «мушу» і вічним «потім» Я перестав відчувати... самого себе. І найгірше — ніхто не зачинить засув, Бо двері відкриті... та виходу — нуль! Це клітка обставин — без стін і без ґрат, Де ти сам підганяєш себе під лекала! Ти так бережеш це життя від утрат, Що в ньому тебе самого не стало! Вистава триває — світло б’є у лице, Ти вправно тримаєш потрібну поставу. Ти зберіг оболонку, та втратив усе, Заради чого варто грати виставу! Антракту не буде. Завіса не впаде. Світло знову вмикається. Треба йти. Вистава триває...

