Дощ… Краплі на холодному склі… І я більше не боюся тиші… Сіре небо за вікном… Змінюються дні на календарі… Час не стишує ходу… Та вже не ранить так всередині… Гарячі сльози по щоці, Повільно змиває весняний дощ… Вітер носить пелюстки квітів… Наче залишки минулих тривог… Я відпускаю втому й біль… Позбуваюся старих оков… І вперше за довгий час… Починаю дихати на повні груди знов… Весняний теплий дощ дарує оновлення й відчуття легкості… Краплі стікають по щоках, змиваючи сліди самотності… І нехай час не стишує ходу — я починаю все з чистого аркуша… І серце більше не зруйноване, під шум дощу оживає душа… Дощ малює на вікні… Тихі спогади і світанки нові… Сірий вечір тане в теплі… А в очах з’являються вогні… Вітер носить пелюстки квітів… Наче мрії, що ще не згоріли… І я збираю себе по частинах… Щоб знову у небо злетіти… Нехай усе, що боліло — Змиє весняним дощем… Я більше не тримаю минуле… Я вільна тепер… Весняний теплий дощ забирає втому й біль, Дарує оновлення, і крила за спиною мені. Змінюються дні на календарі, та я більше не боюся змін, Бо починаю все з чистого аркуша… Під шум весняних злив… Дощ…
