До мене грім у хату залетів

До мене грім у хату залетів. Веселий грім з веселими очима, з веселими крильми поза плечима і з синюватим мерехтінням брів. Така поява! І такий проява! Ми з ним сиділи за одним столом, горіло в нього полум’ям чоло так, як горить скороминуща слава. …Ті спомини давно уже схололи. Що то було? Чи й, може, справді грім навідався у мій забутий дім, чи то до мене прилітала доля? Чи смисл життя, нікому невідомий? Минуле чи майбутнє то було? Буває, що присяду за столом — і раптом здасться, що сиджу із громом.