Володимир Сосюра – Марія

Задуманий вітер над городом віє, Ідуть перехожі невпинним прибоєм, І я поміж ними йду, повний тобою, горять ліхтарі, мов шепочуть: “Маріє!..” І солодко серце стискає і мліє, мов сон мені дивний, невиданий сниться… І хочеться в небо злетіти, мов птиця, де блимають зорі далекі: “Маріє!..” І пісня в душі наростає і спіє, мов вирватись хоче нестримно на волю… Весна вже прийшла, та дерева ще голі, й гілля наді мною шепоче: “Маріє!..” Десь море на півдні шумить і синіє, там даль не така, як у нас, на Вкраїні, Стоять кипариси, стрункі і незмінні, і хвилі під ними шепочуть: “Маріє!..” Іду, поспішає, мов крилами мріє зоря, перед мене в простори щасливі… А губи шепочуть в блаженнім пориві для мене єдинеє ім’я: “Маріє!..”