Квіти

Вечір стелився розлого На рівно-сонні поля. Спали дерева й дороги, Один тільки вітер гуляв. Не спалось у вечір весняний, Що слався по чорній землі. Шукав гарних квітів коханій, Щоб ранок прикрасити їй Пішов на галявини тихі, На ще не зелені луги – Де б’ють повноводнії ріки Вплітаючись у береги… Пішов до порослого лісу І спокій там розворушив. Не міг віднайти собі місця І квітів… Для тої душі, Яка від усіх наймиліша. Ішов, сам не знав – навмання. На сході вже небо світліша. А квітів коханій нема. Тому й запечалився в сумі У променях ранку стрімких. На мить лиш про неї подумав. І… квіти побачив! До них Вітристо летів він на крилах, Раділа невпинно душа. Отак-от безсонно й сміливо. Кохання весь світ прикраша :).