Доки тебе стереже твоя спрага

Доки тебе стереже твоя спрага, Доки тебе тримається віра, Сонце рухається з точністю птаха І час підбирається з обережністю звіра... Вітчизни пізня вокзальна облава, Теплі руки й грудневі дороги... Країна болить, як перебита лапа Щеняти, що виривається з нічної облоги... Виривайся, виривайся з ночі й туману, Вигризай зневіру та безнадію. Я потім лікуватиму твою рану, Наскільки встигну, наскільки зумію. Я потім зрозумію, потім побачу, Коли слідом за тобою вирвусь, Всю цю твою безпритульність псячу, Всю цю твою дитячу вірність... Лишай ні з чим їхню підлу варту, Оминай розставлені вміло пастки. Варто битись і підводитись варто, Якщо потому й доведеться впасти... Зірки мають виснути над тобою, Або розриватись, як ручні гранати. Серце має заливатися кров'ю І переганяти її, переганяти... Кості мають міцно зростатись, Шрами повинні додавати злості, Щось із тобою повинно статись, Щось сталося вже і триває досі... Доки ти всім цим живеш і мариш, Доки вихоплюєш, доки полюєш, Доки ти все це в собі тримаєш, Доки ненавидиш... Доки любиш...