Знову ніч малює тіні на стіні, Та сьогодні вже не холодно мені. Я звик сам іти, ні про що не просить, А тоді з’явилась ти і стало легше мені жить. Я не вірив словам — надто часто пусті, Стільки «раз і назавжди» згорали в житті. Замикав свою душу на міцний замок, Думав: як не кохаєш — не зробиш і крок. Та ти тихо ввійшла, не ламаючи двері, Не просила змінитись, не вимагала довіри. Ти побачила все, що ховав від усіх, І лишилась зі мною серед вулиць пустих. І коли це місто погасить вогні, Я дивлюся на тебе — ми з тобою одні. Мені більше не треба кимось іншим здаватись, Ти умієш любити й мене не боятись. Поки місто спить — залишайся зі мною, Я знайшов у очах твоїх втрачений спокій. Якщо світ проти нас — я залишусь з тобою, Бо любов твоя стала моєю любов’ю. Поки місто ще спить, чую серце твоє, В одному ритмі з моїм воно тихо живе. Я любив тишину, та тепер в тишині Найдорожче — твій голос, що лине мені. За плечима моїми кілометри дощів, Пара давніх помилок і забутих шляхів. Я не кращий герой із красивих кіно, Та з тобою уперше мені не все одно. Якщо падаю вниз — ти подаси мені руку, Якщо холод в душі — я зігрію розлуку. Ми любов не будуєм із правильних фраз, Просто ти обираєш мене кожен раз. І тебе обираю я знову й знов — Коли важко дихати, коли стигне любов, Коли грошей замало, коли світ тягне вниз, Я з тобою ділити готовий все життя. Поки місто спить — залишайся зі мною, Я знайшов у очах твоїх втрачений спокій. Якщо завтра весь світ стане знову чужим, Мені досить лиш знати, що поруч стоїм. Поки місто ще спить, я скажу без прикрас: Мені не треба «назавжди» — мені треба «зараз». Та якщо кожне «зараз» обернеться в роки, Я хотів би, щоб поруч була ти завжди. Хай світанок забере цю ніч за собою… Я прокинусь — і знову побачу нас двох. І уперше не страшно, що буде в житті, Якщо поруч зі мною залишишся ти… Я готовий з тобою крізь роки пройти.
0/500