Затремтіли струни у душі моїй (Олесь)

Затремтіли струни у душі моїй… Ніжні, ніжна пісня задзвеніла в ній… Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня, Чи журба, і радість, і любов моя?! Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш… Мабуть, ти до мене думкою летиш, Мабуть, ти це в’єшся у душі моїй І крилом черкаєш срібні струни в ній. Ах, скільки струн в душі дзвенить! Ах, скільки срібних мрій літає! В які слова людські їх влить?! Ні, слів людських для їх немає… Вони ж так прагнуть в слові жить… Так часом весь в огні горить, Стражда закоханий до краю І слів не зна, в які б він влить Зумів любов свою безкраю… “Вона” ж чекає… і мовчить… Постій — не йди! Нащо питати, Чи можу стати я твоїм… Синіє ніч, і ночі шати Горять в розводі золотім. Постій: душа моя розквітла, Як пташка, крилами тремтить, А ніч пливе на хвилях світла, І день назустріч їй летить. Постій! Нап’юся — надивлюся… Навіщо згадувать когось… Сьогодні я тобі молюся, А завтра ще не зайнялось!