Чорна ріка (Cергій Жадан)

Цілий місяць вони стояли при цій ріці. Цілий місяць ріка була нерухома й близька. Не можна було палити вогонь, і мовчали курці. І з цього боку стояли війська. І з того боку теж – стояли війська. Чорна ріка, тече собі чорна ріка. Важко бути з нею так довго разом. Яка вона в серпні глибока, яка в’язка. Якою вона буде, коли впаде в Азов? Чути було, як у темряві працюють серця. Ніхто не знав, що буде наприкінці. І течією з півночі їм принесло мерця – непоквапливого, як усі мерці. Ніби його сюди принесла давня біда, і тепер ось розвертала в різні боки. В пробитих легенях його стояла вода – чорна солодка вода степової ріки. Йди, чоловіче, звідси, проминай береги, забирай із собою свою смерть і страх, тут і нам, живим, не вистачає снаги, а що вже мертвому робити на цих берегах? Забирай свою смерть із собою, забирай її, забирай її подалі від цієї ріки, забирай її з темної течії, забирай звідси мертві свої кулаки. Течія прорізалася в теплій руді. Місяць відбивався в лисичих очах. А він лежав, розкинувши руки, на серпневій воді, важкий, мов хрест на чоловічих плечах. І тягнувся річищем кудись на Схід, тягнувся цим безкінечним дінцем, і чоловіки при березі дивились йому услід, і плакали за цим мерцем, ще за одним мерцем. Земля сполоханих риб і степових птахів. Земля золотих пшениць і палених трав – хтось напише колись історію цих берегів, історію цих русел і цих переправ. Хтось впише в цю історію всі імена, імена гострих акацій і зелених кропив. Правий берег, об який б’ється луна. Лівий берег, з якого ніхто не відступив.