Ми навмисно себе загубили, І зі звичних маршрутів зійшли. Крізь любов, крізь радість ходили, Через біль, що з собою несли. Ми в чужому себе впізнавали, У розмовах, мовчанні, словах. Та що більше світів відкривали, Тим частіше губили свій шлях. Ми навмисно себе загубили, Щоб почати себе відчувати. Та світи, крізь які проходили, Вчили знову себе забувати. Залишають сліди наші кроки, Їх не зітруть ні дні, ані роки. Рани в серці нікуди не зникли — Ми до болю поступово звикли. Ми навмисно себе загубили, Щоб почати себе відчувати. Та світи, крізь які проходили, Вчили знову себе забувати. Буденність поволі стирає Між вибором, звичкою грань. І кожен наш крок повторяє Маршрути чужих сподівань. Крізь уламки несхожих світів Ми свій шлях прокладали самі. Та у кожному хтось із нас жив — Ми навмисно себе загубили, Щоб почати себе відчувати. Та світи, крізь які проходили, Вчили знову себе забувати.
