Ми живемо отут, на землі - Євген Гуцало

Ми живемо отут, на землі, край Чумацького битого шляху, на узбіччі, де пахне полин і блакитний чебрець, де кропива глуха вироста із космічного праху, де на пил обертається Місяця срібний вінець. Край Чумацького Шляху живемо — у зорях пшениці, живемо у вівсяних, ячмінних та житніх зірках. Із блакиті небесної маємо рубані лиця. Вени, наче пороги дніпровські, гудуть на руках. Нам ріднею доводиться скіфська, з піщаника, баба,— Скільки мали і маєм рідні у ковильних степах! Цю рідню не убити нікому, й цей степ не загарбать, і не стерти кургани, насипані в наших серцях. Кожен з нас — мов курган край Чумацького битого Шляху, де поховано списи, щити і двосічні мечі, Де поховано коней, волів, де поховано птахів, що поховані, прагнуть однак позбиратись в ключі. Кров, як магма скипає у жилах. Темнішають лиця, блискавками зміїться журба на солоних губах,— бо комета з хвостом пролітає, немов кобилиця, По євшаном пропахлих далеких небесних горбах. Наші чола високі, немов степові небосхили, і по цих небосхилах, що криють розгадку буття, час-шуліка летить на твердих перетрудженних крилах, час-шуліка летить, і немає йому вороття. Наші груди — це гнізда для грецьких міфічних грифонів, що уперто для вічності наші серця бережуть. Простір має кордони.Та час був завжди безкордонний — у майбутнє з минулого наша прослалася путь. Наша мить — це краплина, в якій віддзеркалилась вічність. Вічність — присуд природи, якому підвладні усі. Край Чумацького Шляху жили і живем на узбіччі, в галактичному поросі, на галактичній росі…