О, Гебо, донько світлого Олімпу, Що ходиш легко серед богів, Твоя усмішка — як ранкова роса, Що пробуджує квіти до життя. Ти наливаєш нектар у чаші безсмертних, І кожен ковток — мов подих весни, Бо там, де ти є, не старіє серце, І час забуває свій важкий крок. О, юність, що не знає тягаря, Що сміється без страху і пам’яті, Ти — легкість кроку і ясність погляду, Що робить світ новим щомиті. Ніщо не тримає тебе в полоні, Ні тінь, ні сум, ні вага років, Бо ти — початок кожного руху, І кожної надії перший подих. Хай юні дівчата кличуть твоє ім’я, Хай танець і сміх будуть твоїм храмом, Бо не в камені живе твоя сила, А в серцях, що відкриті світлу. О, Гебо, навчи нас легкості, Навчи нас бути, як світанок, Щоб навіть у зрілі роки Душа не втрачала крил. Бо юність — не тільки час, А стан, що живе у душі, І той, хто зберіг її світло, Не старіє навіть серед років. О, Гебо, даруй нам цей вогонь, Що не згасає у темряві, Щоб кожен день був новим І кожен крок — як початок. Слава тобі, Гебо ясна, Що наливаєш безсмертя у чаші, Бо там, де живе твій подих, Світ завжди народжується знов.
