Гімн Богам Коболу (2 ver.)

О, Боги Коболу, що пішли зі світу, Але не з пам’яті, Ви не вимагали поклонів — Ви лишили шлях. Ви були не громом, а наукою, Не карою, а мірою, І навчили: Свобода починається з відповідальності. Коли світи розійшлися, І зірки стали домівками, Ви мовчки дивилися, Чи зможе людина не повторити помилку. І серед цього мовчання Постало кохання — Не як втеча, А як союз. Афіно, що несеш ім’я мудрості, Ти обрала не холод розуму, А його ясність, Де серце не ворог. Іринею, що носиш мир у імені, Ти обрав не спокій без ризику, А спокій, здобутий довірою, Де страх не керує. Ви з’єднали не лише руки — Ви з’єднали шляхи, Де різні світи Навчилися не знищувати одне одного. Ваше кохання — Не легенда про пристрасть, А формула рівноваги, Яку не запишеш у рівняннях. Бо там, де Афіна бачить наслідки, Іриней пам’ятає цінність життя, Рішення стає людяним, Навіть серед зіркових бур. О, Боги Коболу, Прийміть цей союз як відповідь, Не молитву — А доказ. Поки люди здатні любити без володіння, Думати без жорстокості, І берегти мир не зі страху, А з поваги — Ваша спадщина жива. Нехай Афіна та Іриней Будуть знаком серед поколінь: Що майбутнє твориться не силою, А вибором двох, Які довірилися світлу. 🌠