О, Харити ясні, доньки сяйва і руху, Аглая, Евфросина, Талія, Ви сходите легко, без тіні й покривал, Бо краса не знає сорому. Ваші тіла — не плоть, а світло, Зігнуте в ритм і усмішку, Ви не ховаєте форму — Ви є формою радості. І Аполлон торкається струн, Не щоб наказати — щоб дозволити, Музика ллється, як день, У якому немає страху. Під лірою бога Ваш танець не спокушає — Він навчає, Як бути живими без тягаря. Крок — і повітря стає м’якшим, Поворот — і серце згадує сміх, Ваші плечі сяють, як ранки, Ваші стегна — як коло щедрості. Ви не берете — ви даруєте, Не володієте — наповнюєте, Бо благодать не має рук, Вона має рух. О, Харити, що входять без стуку, У мить, у жест, у погляд, Залишіться в світі, Де ще звучить ліра. Нехай Аполлон не стихає, Нехай танець не знає втоми, Поки оголена краса Є світлом, а не тінню.