Біжить марафОнець, біжить ланАми, біжить ярАми, біжить рокАми, перестрИбує кучугУри, в’Язне в розпЕченому піскУ, а за ним, на деякій відстані, біжить народ, женУться за ним звичАйні люди, зачарОвані магІчним рУхом його дОвгих ніг, женуться жінкИ, які хочуть мАти від нього дітЕй, женУться дІти, що хочуть бути на нього схОжими, і вже за цією юрбою, трохи відставши, пузаті й прілі, віддИхуючись, біжать спОнсори з мішкАми грошей, і не можуть його наздогнАти, поки він живий. А як марафОнець впадЕ, як він припИнить свій надлюдський біг, лИшиться лежАти серед рудОго лИстя, як божЕственний боввАн, як залИшиться лежАти, погрОжуючи нЕбу своЇми тугИми м’Яязами, тоді вони всі зберУться над ним – народ, жінкИ, дІти, спОнсори, і почнуть ридАти, почнуть голосИти, віддИхуючись, все ще прІлі, і закИдають його могИлу грошИма з лИстям.